Чому шукачі роботи обманюють на співбесідах?

— Людина ніколи не буває така близька до ідеалу, як під час проходження інтерв'ю на бажану роботу. Це іронічне зауваження досвідчених кадровиків і рекрутерів засноване на реальних подіях, — зауважує рекрутер, — Наведу приклади різної поведінки кандидатів, яка може здатися брехнею інтерв'юеру, однак насправді є чимось іншим.

Щира омана

— Почнемо зі щирих оман. Моїм першим місцем роботи було кадрове агентство, яке займалося підбором домашнього персоналу — нянь, гувернанток, помічників по господарству, водіїв. Часом кандидати характеризували себе як чудову господиню чи досвідченого водія, який добре знає місто. Однак перше ж поточнювальне питання виявляло обмежений досвід. Скажімо, водій, відповідаючи на запитання, як у нашому місті проїхати з точки А в точку Б (а навігаторів тоді ще не було) не міг зорієнтуватися в географії, а «видатна господиня», відповідаючи на запитання, яку основну страву приготує до свята, швидко та впевнено називала салат «Олів'є» та курку під майонезом. Коли я продовжувала розмову, питаючи, що для кандидата було критерієм такої оцінки свого досвіду, то найчастіше чула щось на кшталт: «Ну мене всі друзі поважають за те, що я ось такий» або «Всі мої гості мене завжди хвалять за чудовий стіл». Звичайно, наша самооцінка формується і під впливом зворотного зв'язку від навколишніх, проте, якщо йдеться про роботу, важливо знати вимоги галузі та професійні стандарти і співвідносити свої навички та вміння з ними, а не з компліментами друзів та знайомих.

Зі щирим самообманом я зустрічалася і пізніше у 2006 році, вже коли почала працювати в IT. Якось шукала спеціаліста з організації ділових поїздок. У вакансії було зазначено «класичну» вимогу: досвідчений користувач ПК. Кандидатам, які приходили на особисту зустріч в офіс, ми пропонували продемонструвати свої навички: увімкнути комп'ютер, набрати та роздрукувати текст, скласти типову для цієї роботи табличку в Excel. Пам'ятаю кандидатку, яка, увімкнувши комп'ютер, здивувалася: «А де той файл, з якого потрібно роздрукувати текст? І дисковода я не бачу, щоб текст із дискети скопіювати...». Знайти та запустити Excel вона теж не змогла.

У 2011 році я брала участь у формуванні першої навчальної лабораторії, яка мала готувати системних інженерів. Охочих було багато, серед вимог було вказано «досвід системного адміністрування». Колеги, які мали виступити в ролі технічних інтерв’юерів, попередили мене, рекрутера, що кожен, хто хоча б раз перевстановлював ОС Windows на своєму комп’ютері (а тим більше в домашній мережі), уже вважає себе досвідченим сисадміном. Рішення напрацювали таке: в першій (телефонній) розмові з кандидатом я ставила декілька запитань, зокрема «Скільки часу у вас піде на встановлення ОС?». Кандидати ставили уточнювальні запитання: яка саме «операційка», для одного комп’ютера чи для мережі, чи є там встановлене старе ПЗ чи це «голе залізо», чи є в розпорядженні ліцензійні вихідники, чи ж «чесно крадені» і т.д. Так ми визначали кандидатів із дійсно різноманітним досвідом. Якщо ж кандидат давав швидку і однозначну відповідь: «За пів години впораюсь», — для нас це було свідченням обмеженого досвіду. І ще раз підкреслю: це не брехня, це щирий самообман кандидатів, які оцінювали свої навички і досвід досить суб’єктивно.

Соціально схвалювана поведінка

— Розглянемо приклади соціально схвалюваної (або бажаної) поведінки. Це може бути:

• намагання потрапити в очікування інтерв’юера;
• лестощі та компліменти на адресу компанії чи інтерв’юера;
• бажання видати впевненість за компетентність.

Насправді немає нічого поганого в тому, щоб підкреслити свої найкращі якості — або людина отримає роботу, або хоча б «додаткові бали» в очах інтерв’юера. Проблеми починаються тоді, коли кандидат «пливе» після першого ж конкретного запитання. Пам’ятаю кандидата, який відповідь на кожне питання розпочинав з обширної «філософської» тиради. Наприклад, на конкретне питання: «Як проходив процес код-рев’ю у вашій команді?» — говорив про те, як важливо забезпечувати високу якість коду, чому будь-яка ІТ-компанія, яка дивиться у майбутнє, має приділяти увагу чітким процесам код-рев’ю і т.д. А ось у відповідь на запитання, скільки людей було в команді, який інструмент використовували, — послався на забудькуватість, сказав, що зараз вже складно згадати те, що було 3 місяці тому.

Власне брехня

— Можливо, ви дивилися серіал «Теорія брехні» з яскравим, ексцентричним головним героєм доктором Лайтманом. Науковим консультантом (і почасти прототипом головного героя) був Пол Екман, американський психолог, професор, дослідник брехні. Він виділяє дві форми брехні:

• замовчування — коли кандидат приховує деяку достовірну, значущу для інтерв’юера інформацію, але не заміщує її хибною;
• викривлення — коли кандидат навмисно діє так, щоб приховати правду і замістити її недостовірною інформацією. Інколи придумує цілу легенду, як справжній розвідник.

Замовчування

З цією формою ми найчастіше зіштовхуємося на інтерв’ю, і я бачу цьому дві причини:

1. Замовчування часто викликає м’якшу оцінку соціуму (ну, забула людина, у якому році вона закінчила ВНЗ чи скільки років провела на першому місці роботи, або не сказала про те, про що її запитали, прямо).
2. Замовчування несе менше когнітивне навантаження, мозок справляється з ним легше, ніж із конструюванням «паралельної реальності», яка необхідна, якщо кандидат вдається до викривлення.

Про що найчастіше замовчують кандидати?

• Освіта. Кандидати можуть обмежуватися простою згадкою про те, що навчалися в якомусь ВНЗ, не вказуючи форми (денна, вечірня чи заочна, навчання на бюджеті чи платне) або не уточнюють, чи закінчили освіту (отриманий диплом). Якщо у вакансії вказані чіткі вимоги (диплом конкретного ВНЗ, денна форма навчання, певна спеціальність), а кандидат «забуває» розповісти про ті чи ті відхилення, і лише у відповідь на пряме й конкретне запитання «раптом згадує» — інтерв’юер має підстави оцінювати дії кандидата як брехню у формі замовчування. Водночас зауважу, що якщо кандидат не повідомляє про себе якихось відомостей, які не вказані в вакансії і не мають стосунку до майбутньої роботи (вік, сімейний стан, фізичні обмеження), — це не можна вважати брехнею у вигляді замовчування.
• Досвід роботи. Кандидати, особливо з невеликим досвідом, переважно говорять про свої завдання на минулому місці роботи, про свої навички, про проєкти і роботу в команді, а не про послідовне кар’єрне зростання і хронологічне представлення свого досвіду.
• Причини, через які пішли з попереднього місця роботи. Мало хто з кандидатів сам охоче піднімає цю тему, адже не так просто об’єктивно і беземоційно викласти причини «розлучення» з попереднім наймачем, не критикуючи його та не виставляючи себе жертвою.
• Конкретні навички і знання. Це може здатися дивовижним, однак я зустрічала кандидатів, які сподівалися, що їхні сертифікати чи дипломи дозволять їм отримати посаду, не показуючи своїх практичних знань. Ось екстремальний кейс: ми шукали спеціаліста з організації ділових поїздок, серед вимог була англійська мова (навички усної та письмової комунікації). Одна із кандидаток надала диплом поважного вишу і на цій підставі відмовилася спілкуватися з інтерв’юером англійською — «Ось у мене диплом є, цього достатньо».

Викривлення

Викривлення теж має свої прояви:

• Невинні спроби зробити свою посаду більш значущою. Наприклад, діловод може вважати себе офіс-менеджером, оператор кол-центру — спеціалістом з роботи з клієнтами, кур'єр — менеджером із постачання, програміст — провідним розробником, а спеціаліст з тестування —менеджером з контролю якості.
• Дохід на попередньому місці роботи, причини звільнення або типові причини конфліктів на попередньому місці роботи. Усі ці «незручні» питання цілком очікувані на співбесіді, і кандидати можуть заздалегідь заготувати гарні історії-пояснення, навіть якщо розуміють, з якими ризиками пов'язана така стратегія. Адже інтерв'юер може зробити запит на рекомендації або зв'язатися з відділом персоналу на попередньому місці роботи кандидата (тут професіонали з управління персоналом схильні підтримувати один одного).
• Дата можливого старту та причини пошуку роботи саме у цій компанії, саме на цій посаді. Кандидатам може здатися, що якщо вони готові вийти вже завтра, то це підвищує їхні шанси. І тоді кандидат, який фактично зараз працює і виконує свої обов’язки на поточному місці, може збрехати, що вільний, щоб отримати місце. Коли такого кандидата запрошують на інтерв'ю (в робочий час), той погоджується спочатку, а потім може кілька разів переносити зустріч, посилаючись на певні сімейні обставини. Після 2–3 перенесень інтерв'юер не буде гадати, чи зайнятий кандидат на колишній роботі, чи дійсно людині не щастить у побуті. Інтерв'юер просто зробить висновок, що пошук роботи зараз не є для кандидата пріоритетом. Або кандидат, ще працюючи на колишньому місці, отримує пропозицію і погоджується вийти з понеділка, проте вже наступного дня починаються відмовки — вийду в понеділок, але трудову книжку принесу через місяць, або давайте зараз як підрядник попрацюю. Як це впливає на думку інтерв'юера — можете самі здогадатися.

Інші приклади підозрілої поведінки

Можна багато і довго говорити про те, як треба, чи навіть як не треба робити, але немає нічого красномовнішого за конкретні приклади. Нижче — 3 реальні випадки із практики.

1. Кандидат на позицію QA-директора надіслав резюме, де був відображений тривалий досвід роботи – у хронологічному порядку. Проте опис проєктів та обов'язків був дуже куций. На першій співбесіді рекрутер ставить питання про проєкти та команди, якими керував кандидат, про процеси, які будував, про масштаби завдань. Кандидат відповідає загальними словами, ніби описує не свій досвід, а розповідає про ті проєкти, в яких сам брав участь як виконавець, логіку прийнятих рішень пояснити не може. Рекрутер завершує розмову, а кандидат у цей момент каже: «Ну, хоч би на тестера просто візьміть, га? Дуже робота потрібна».
2. Іще один кандидат отримав сумнівну славу за те, що в одну й ту ж пору року (очевидно, був перегляд контрактів) приходив на інтерв’ю, демонстрував свої навички і знання, отримував пропозицію (просив її надіслати поштою), а потім відмовлявся від неї, пояснюючи тим, що отримав зустрічну вигідну пропозицію на поточному місці роботи. Перший раз це сприйняли як випадковість, вдруге — за збіг, втретє поставили запитання, що може стати на заваді кандидату, щоб вийти на нове місце роботи. Після цього з цим кандидатом ми не зустрічались.
3. Зовсім нещодавно я готувала кандидата до інтерв’ю із замовником, як зазвичай, попросила кандидата ознайомитися із описом проєкту і завданнями, які йому треба буде вирішувати, щоб проілюструвати їх прикладами зі свого досвіду. Зустрічаємося на репетиції інтерв’ю, уточнюю, чи виконав він «домашнє завдання», отримую впевнену схвальну відповідь. Ставлю цілком передбачуване запитання, який досвід кандидата буде в першу чергу корисний для цього проєкту. А кандидат говорить про те, що наша компанія володіє найрізноманітнішими технологічними перевагами, працює зі світовими лідерами бізнесу і щось-там-іще-загальними-словами, але абсолютно впевнено. Прошу конкретизувати — який саме його, особистий досвід буде особливо корисним, враховуючи інструменти і технології, які задіяні у проєкті. Пауза, задумливість — і кандидат починає-таки говорити про технології проєкту. І тут я бачу (бесідуємо онлайн), що погляд кандидата переміщується по горизонталі екрана з боку в бік. На пів хвилини вимикаю свою камеру — кандидат ніяк на це не реагує. Повертаю відео — кандидат як і раніше «бігає очима» по екрану: шпаргалку читає. Запитую, що заважало кандидату просто сказати, що не підготувався. Наполягає, що підготувався. Зустріч записувалася і перегляд запису дав змогу прийти до спільної думки. Я назву таку поведінку захистом іміджу, прагненням залишатися «позитивним героєм» в очах співбесідника.

Висновки

— Якою би привабливою не була посада, якою би престижною не видавалася компанія — пам'ятайте, що робота — це значна частина вашого часу, часу вашого життя. Навіть якщо вам вдасться обдурити рекрутера чи інтерв'юера та отримати місце, то що буде далі? Як довго ви протримаєтеся на вигаданих, а не реальних навичках? Яким буде ваш психологічний комфорт та якість вашого життя? І чи буде це ваше життя, чи те яким ви захочете похвалитися у соціальних мережах? Вибір відповідей на ці запитання — за вами. І вибір є завжди, — підсумовує співрозмовник.