Чи є шанси на успіх, якщо захотів кимось стати, коли... вже виріс?

Вступ

Останніми роками IT та входження туди набули високої популярності в багатьох країнах. Дуже часто це унікальна можливість добре заробляти й комфортно жити. Просто зараз хтось наважується змінити професію й розпочати кар’єру в цій сфері.

Я пов’язаний із перенавчанням і навчанням дорослих в IT понад 15 років, і кілька моїх учнів сьогодні успішно працюють в EPAM. Тільки за останній рік я допоміг дюжині студентів RS-School подужати курс JavaScript і провів близько 30 інтерв’ю з майбутніми фронтенд-девелоперами.

15 років тому в тестування можна було прийти просто зі знанням англійської, у розробку — зі знанням HTML, а володіння фотошопом відчиняло двері у світ UX-дизайну. Сьогодні все змінилося: для того, щоб стати розробником, потрібна англійська — як правило, на рівні не нижче B1, а також технічні скіли, на розвиток яких піде щонайменше рік інтенсивної підготовки.

У принципі, тут і криється відповідь на запитання «Чи зможу я стати програмістом?»

Мій досвід викладача показує, що зможе той зі студентів, хто готовий щодня займатися по 4–10 годин, забуваючи про Netflix, свята й відпочинок.

Які ресурси потрібні для успішного старту в IT?

Важливий пункт, на який я хотів би звернути увагу, — це ресурси.

Майже всі учні непокояться щодо того, чи достатньо в них здібностей, щоб почати. Безумовно, розвинений інтелект допомагає швидше досягти успіху. Але не все так сумно.

Я вважаю, що можна виокремити 4 базові ресурси в навчанні, які впливають на результат:

Моя теорія полягає в тому, що успіх (100%) залежить від кожного з них:

• на 25% від інтелекту

• на 25% від викладача;

• на 25% від одногрупників/колег;

• на 25% від часу, який ви відвели на навчання.

Однак навряд чи в реальному житті пропорція виявиться саме такою. Суть у тому, що сума ваших ресурсів має бути вищою за 51%, а в ідеалі — треба прагнути до 75%.

Розберемо на прикладі:

• Припустимо, Сергій оцінює свої інтелектуальні здібності середньо — 12%.

• Викладач його не особливо вражає — 12%.

• Сергій не спілкується з одногрупниками й загалом зазнає труднощів із комунікацією — 0%.

• А ось навчанню він присвячує досить багато часу — 20%.

У сумі виходить 44%. І в цьому разі в Сергія навряд чи щось вийде без додаткових зусиль.

Що стосується викладача, тут усе складно. Зазвичай ми в змозі відразу визначити поганого вчителя, але є проблема: хорошого вчителя ще треба пошукати. Можливо, є сенс навчатися у двох-трьох місцях або знайти ментора, з яким періодично обговорюється прогрес самостійного навчання.

Хороший учитель — це не тільки знання, а й психологічна підтримка.

Дуже багато хто не справляється й кидає курси програмування вже на самому початку шляху. У галузі говорять тільки про 10–25% успішних випускників. У різних школах, у різних менторів ці цифри, звісно, можуть відрізнятися, але загалом тенденція така.

Люди не готові витрачати багато часу й сил. Особливо дорослі. Особливо з роботою чи дітьми. Або з роботою, дітьми й дружиною/чоловіком, яка/який не підтримує в бажанні навчатися. Мушу сказати, що в мене є успішні й неуспішні кейси мам, ось лише два приклади:

• Навчання вранці, після обіду — забрати дітей зі школи, увечері — приготувати вечерю, домашнє завдання з Java вночі, і через рік — посада тестувальника в продуктовій фірмі.

• Глузування від чоловіка, складнощі в навчанні та повна відсутність вільного часу — і за рік усе та сама робота, що й до навчання.

А ще дехто кинув навчання, бо в родині ніхто не підтримав їх.

Окремо зазначу про такий факт: через те, що сьогодні практично будь-яке навчання доступне онлайн, люди, які разом проходять один і той самий курс, менше взаємодіють одне з одним. У деяких школах навчання охоплює ще й елемент змагання, що часом негативно позначається на комунікаціях.

Які скіли важливі для програмістів?

І тут я підходжу до найважливішого: програмування — це насамперед комунікації. Розробники спілкуються з клієнтами, дизайнерами, тестувальниками та іншими колегами. Тому роль програміста, який мовчки сидить за комп’ютером десь у кутку, як це бачить багато хто, вам на перших порах зовсім не загрожує.

Ні, такі програмісти є. Але найчастіше це цінні й досвідчені працівники, які можуть самостійно вести один-два проєкти. Я погано собі уявляю кодера-початківця, який весь час мовчить на daily-мітингах. Найімовірніше, випробувальний термін буде завершено невдало. І я дуже рекомендую розвивати комунікативні навички, а ще не соромитися й закидати запитаннями ментора, викладача, колег — по навчанню й на роботі. Це все ваші майбутні софт і хард скіли.

Якщо ви вважаєте, що на другому місці стоїть уміння кодити, то ви помиляєтеся. Безконфліктність і вміння завжди вести діалог у приємному тоні та з приємним обличчям — неймовірно важлива властивість кожного члена команди. Конфлікти та складнощі в роботі були, є й будуть завжди: хтось неправильно зрозумів завдання, хтось узагалі не працював, а хтось має працювати й у вихідні. Тому в IT дуже цінують людей, які вміють спілкуватись екологічно.

У моєму особистому рейтингу кодинг стоїть тільки на третьому місці корисних скілів. Але, можливо, ви складете інший рейтинг — і це нормально.

Замість висновку

Одного разу я прочитав маленьку мотиваційну історію:

Ніколи не здавайся

Мене дуже надихає історія одного продакта, хочу нею поділитися.

На початку 2020 року через ковід він втратив роботу й виявився нікому не потрібним на ринку праці зі своїм дипломом із менеджменту. Кілька місяців він витратив на співбесіди, перероблення резюме під вакансії, написання супровідних листів та інші прийоми, які рекомендують кар’єрні консультанти. Йому скрізь відмовили.

Він не зневірився, знайшов курси з продакт-менеджменту й за кілька тижнів завдяки своїй завзятості вже був дипломованим продактом. Він склав нове резюме, відгукнувся на кілька десятків вакансій продактів, і скрізь йому відмовили. «Дякуємо за ваш час, але ми вирішили зробити оффер іншому кандидату» — такі листи він отримував щодня.

Він уже був готовий здатися, але навмання написав кільком CEO у Лінкедіні, що готовий працювати за їжу, щоб увійти в професію. Один із них, фаундер невеликого E-Commerce стартапу, якимось дивом зміг розгледіти його талант і запросив до себе. Півтора місяця чувак гарував, як віл, але не зміг принести користь, і його звільнили. Місяці зусиль вилетіли в трубу.

Але й тут він не здався. Він зателефонував татові, який працював віце-президентом у великому банку, і той влаштував його на роботу керівником підрозділу! Буквально один дзвінок витягнув його з дна й дав чудову роботу у великій компанії.

Якщо він зміг, то ти теж зможеш. Ніколи не здавайся.

Мораль цієї історії в тому, що просто так вам ніхто нічого не дасть. І процес становлення програмістом — це марафон. Налаштуйтеся на нього, учіться й удосконалюйтеся, і наприкінці шляху на вас чекатиме приз — робота мрії та нові можливості.